Коментарі (5)
-
Гість - Ірина
Постійне посиланняСлава Ісусу Христу!
Сестро Катерино, чому на Вашу думку, деяким людям так важко впустити Божу любов у своє серце. А коли, навіть, вона вже поселилась там, але, як ледь тліючий вуглик, як їм її розпалити? -
Що може знати сучасна людина про те, як розвести вогнище?! Можливо комусь із нас доводилося палити свої записники, хтось розпалював вогонь для шашликів, рідше для картоплі... Можливо комусь пригадаються палаючі шини на київському Майдані...
Мені ж спав на думку комфортний вогник у пічці нашої старої хатинки. Коли сестри там поселились - газу не було, от і доводилося розпалювати вогонь. Одного разу сестра сталила весь запас газет, бо забагато полін наклала і вогонь не хотів горіти.. Мабуть так і з любов'ю, до Бога, чи до людини, це врешті одна і та ж любов, вона потребує кисню...
Любов хоче свободи, любов чекає взаємності, любов розраховує на безрозсудливість і долю авантюризму, вона не вміє ділити простір із байдужістю... Любов потрібно живити - вчасно підкидати дров, їй потрібна мета - когось зігріти...
Любов - це привілей сміливих, тих, котрі не купуються на дешеві замінники Справжньої Любові. -
-
і я дякую за запитання Хоча від мене, мабуть, відповіді не вийшло - лише трохи роздумів...
-
Гість - Ірина
Постійне посиланняСестро, ваші роздуми підштовхнули мене до такої думку, що слова, звичайно, важать багато, але не завжди вони можуть достукатись до серця ( їхні серця ніби у шкарлупі (броні)). Але здаватись не можна! Існує ще один варіант (штурм - це власний приклад. Мені головне не прогавити, коли близькі мені люди ослаблять свою броню.
Залиште ваші коментарі
Коментувати пост як гість